Пісні про любов і вічність (збірник) - Любомир Андрійович Дереш
– На те Він і всемогутній, щоб могти забуватися, – парирував юнак. – Це у Нього такі розваги. Зрештою, Він, тобто Я, тобто всі Ми, все одно приходять в Одне.
– Ні, тобі треба зміцнювати свою позицію глибше, – сказав Віктор, пускаючи кільця диму. – Рано ще такі висновків доходити.
Віктор був практиком і не розділяв передчасного ентузіазму Слави. Він методично опановував багатопроцесне мислення, вчився вимикати то праву, то ліву півкулі мозку, умів одним оком спати, а іншим пильнувати, бачив на відстані та передчував події. Що не таланило побачити своїм орлиним оком, те з лишком доповнював своїм чітким, ритмічним мисленням програміста. Вже й не програміста – скоріш, гросмейстера, що грає шість партій одразу.
Так чи інак, завдяки медитацям загальноприйнята картина світу добряче осунулася в обох колег, і вони давно вихопилися за межі звичного розуміння причин і наслідків. Вітя, мовби й не знаючи традиційних уявлень економістів про маркетинг і менеджмент, поступово входив на ринок як новий гравець.
Він був не один – тисячі їх. Інструктори з йоги й пілатесу, майстри голотропного дихання і реберфінґу, тантрики і цигуністи, кастанедівці і трансерфери, енелпери і шанувальники сирих овочів та фруктів, всі вони так чи інакше грали на цьому полі. Всі вони нема-нема та й витягували на світ Божий то чакру, то кундаліні, то заговорювали про тонкі тіла та поле варіантності. Віктор сміявся їм всім у вічі. Учень великого Р. Х., чиє ім’я варто шифрувати з огляду на постійний інтерес до його діяльності з боку спецслужб, він кидав виклик найгнучкішим йогам і найпрокачанішим цигуністам (принаймні з тих, що ходили в йога-студії) від Пруту до Обі. Кидав і перемагав. Його виклик полягав у тому, що жоден із цих «йогів» не розумів, що ж він робить, плутав свідомість з увагою, а увагу з положенням точки збирання, змішував в одну купу самадхі, медитацію, зупинку внутрішнього діалогу і напівсонні стани. Годі й казати про теоретичне обґрунтування всіх цих маніпуляцій – то був темний ліс за дві тисячі років до перших сірих вовків, не кажучи вже про червоні шапочки. То була епоха динозаврів, кам’яновугільна ера, Земля Санникова, доколумбова Америка – що завгодно, тільки не розуміння. Віктор, переконуючись, що справи стоять саме так, діставав свій знаменитий чорний круг на білому квадраті, з якого він починав екскурсію в свідомість, і, опираючись на ілюстрацію, починав давати інструкції: чітко, лаконічно, начебто говорив афоризмами, наче то не він, а сам Патанджалі, легендарний автор «Йога Сутр», промовляє до публіки. Якби Патанджалі народився в епоху комп’ютерів, він говорив би так, як говорив Вітя Че, тримаючи в руках білий квадрат з чорним кругом посередині.
– А я, – озвався Слава, пахкаючи сигарою, – зараз формую тіло сновидіння. Вчуся впливати ним на хід подій.
– І як верифікація? – поцікавився Віктор. – Як валідність?
– Валідність висока, – запевнив Слава. – Верифікація присутня. І онтологічність засновків зберігається.
– А рефлексія?
– Не переривається.
– Ясно, – сказав Віктор і випустив дим.
Над столом повисла тиша. Віктор занурився у себе, і Слава заворожено спостерігав, як увага його колеги поринає кудись у глибочінь розораної психіки, порослої молодими сходами нових можливостей, там, де в інших – суцільна цілина.
– Ось що я тобі хочу сказати, Славо, – озвався врешті Віктор, не дивлячись на сусіда. Його увага схоплювала всю кімнату водночас, тож дивитися на співбесідника окремо потреби не було. Точений, наче з каменю, профіль легенди езотеричних семінарів нагадував силует шуліки. – Я готую зараз новий тренінг, це просто бомба. Народ порве. На малій групі уже пробував, результати вражаючі. Те, що ми раніше досягали за півроку, тепер таланить зробити за три сесії.
– Яка тема? – пожвавився Слава.
– Внутрішня свобода. Вихід за межі звичних поведінкових моделей.
– Бомба, – погодився знавець ентеогенів.
– Відносини в сім’ї. Відносини на роботі. Відносини між людьми. Я хочу зробити цей семінар для менеджерів середньої ланки. Це найбільший сегмент ринку, який зараз споживає лайт-езотерику. Їм потрібна ефективність. Зроби або здохни. Знаєш, як їх називають? Їх називають офісним планктоном. Вони як маленькі рачки, що їх тоннами поглинають кити корпорацій – проціджують крізь вуса і ковтають. Я хочу дати їм інструмент, який допоможе їм звільнитися. Припинити плисти за течією. Почати невидиму революцію. Я хочу долучити до цього Фейсбук. Це буде новий тип семінару – таємні заняття, де інструкції надсилатимуться через соціальні мережі, через скайп, через аську. Не треба нікуди йти. Достатньо один раз зустрітися, щоб отримати один-єдиний практичний досвід. Короткий, але дуже сильний.
Віктор глибоко затягнувся кальяном, тримаючи паузу, і ефектно видихнув.
– Я передаватиму їм момент істини. Летючу мить свободи. Так, аби вони відчули – свобода реальна. Все інше відбуватиметься в повній таємниці. Я розсилатиму їм повідомлення із завданнями, які підштовхуватимуть їх долати нові й нові внутрішні перепони. Можливо, я назву цей семінар «Три пекла». Перше пекло буде холодним – коли їм доведеться чекати. Уяви: ти один, на холоді, в темряві. Ти не знаєш шляху. Ти не знаєш, чи прийде зв’язковий. Можливо, про тебе забули. І ніч – така довга… – Віктор вдоволено пустив дим. – Друге пекло – гаряче. Треба діяти. Перед тобою – низка неможливих завдань. Щось таке, за що тебе можуть звільнити… Або посадити… Щось, де треба переступити межу. І тебе потихеньку підсмажують на вогні твої думки. Здається, секретарка про щось здогадується. І твій сусід починає щось підозрювати. Можливо, вони вже зазирали у твою поштову скриньку? Треба стерти всі послання одразу ж. Все, що ти боявся дізнатися про себе, починає підійматися на поверхню. Ти наче граєш у гру «Мафія»: навколишні здогадаються чи ні, що ти – мафія? Ось так…
Віктор кивнув головою, і Слава невпевнено засмикався на кріслі. Часом ідеї Віктора видавались позамежними навіть йому, знайомому з «АК-47», вжитому на піку дії «В’єтнамського різдва».
– І третє пекло – це надра чорної діри. Пекло тиску. Момент істини. Момент, коли тебе приставляють до стінки для розстрілу і ти мусиш вирішити, хто ти: той, хто дозволяє робити щось із собою, чи той, хто сам вершить реальність.
Віктор усміхнувся, замилований змальованою картиною.
– Я хочу зробити революцію серед менеджерів. Уже практично готовий пакет інструкцій. Це особливі команди, побудовані за принципом мозаїки Пенроуза. Вони почнуть ширитися країною, як вірус. Славо, я боюсь тобі це розповідати, та що там, я боюся зізнатися в цьому самому собі… Здається, я відкрив, що таке «вибухова технологія». Коли пакет команд буде запущено, події, які почнуть відбуватися з цим сегментом, уже ніхто не спинить. Це
